Дитина народжує батьків.
Станіслав Єжи Лец
48 ФРАЗ, ЯКІ ПОТРІБНО ГОВОРИТИ ДІТЯМ
Вони вселять у них віру та певність у вашій любові.
Іноді здається, що підтримати дитину можна тільки словами «молодець, добре!» Насправді таких слів куди більше. Саме вони допомагають дитині відчути, що ви її любите, розумієте і приймаєте.
Дитячий та сімейний психолог Катерина Кес уклала список фраз, які сприяють утвердженню дитини.
Іноді здається, що підтримати дитину можна тільки словами «молодець, добре!» Насправді таких слів куди більше. Саме вони допомагають дитині відчути, що ви її любите, розумієте і приймаєте.
Дитячий та сімейний психолог Катерина Кес уклала список фраз, які сприяють утвердженню дитини.
Покажіть дитині, що вірите в неї:
«Я тобі довіряю».
«Я в тебе вірю».
«Я поважаю твоє рішення».
«Це непросто, але ти зможеш».
«Ти робиш правильно».
«Ти все правильно розумієш».
«Як тобі це вдалося?»
«Навчи мене. Як це в тебе виходить?».
«Ти робиш це краще, ніж я».
«У тебе виходить це краще, ніж у мене».
«Я в тебе вірю».
«Я поважаю твоє рішення».
«Це непросто, але ти зможеш».
«Ти робиш правильно».
«Ти все правильно розумієш».
«Як тобі це вдалося?»
«Навчи мене. Як це в тебе виходить?».
«Ти робиш це краще, ніж я».
«У тебе виходить це краще, ніж у мене».
Зверніть увагу на зусилля і старання дитини:
«Я бачу, ти доклав чимало зусиль».
«Я бачу, як ти старався».
«Виходить дуже добре!»
«Можу уявити, скільки часу на це пішло!»
«Уявляю, як довго ти намагався, щоб це вийшло!»
«Твої старання дають гарний результат!»
«Ти добряче потрудився над цим – і результат чудовий!»
«Я бачу, як ти старався».
«Виходить дуже добре!»
«Можу уявити, скільки часу на це пішло!»
«Уявляю, як довго ти намагався, щоб це вийшло!»
«Твої старання дають гарний результат!»
«Ти добряче потрудився над цим – і результат чудовий!»
Подякуйте за час, проведений разом:
«Я дуже ціную час, який ми з тобою проводимо разом».
«Я з нетерпінням чекаю, коли ми зможемо знову пограти завтра».
«З тобою дуже цікаво».
«Мені дуже сподобалося, як ми пограли».
«Я рада, що ти вдома».
«З тобою дуже цікаво і приємно грати».
«Я з нетерпінням чекаю, коли ми зможемо знову пограти завтра».
«З тобою дуже цікаво».
«Мені дуже сподобалося, як ми пограли».
«Я рада, що ти вдома».
«З тобою дуже цікаво і приємно грати».
Допоможіть дитині самій оцінити свій результат:
«Що ти думаєш про це?»
«Уявляю, як тобі самому приємно!»
«Що тобі самому тут найбільше подобається?»
«А як ти сам думаєш?»
«А що ти сам про це думаєш?»
«А як тобі здається?»
«А тобі самому як би хотілося?»
«Уявляю, як тобі самому приємно!»
«Що тобі самому тут найбільше подобається?»
«А як ти сам думаєш?»
«А що ти сам про це думаєш?»
«А як тобі здається?»
«А тобі самому як би хотілося?»
Дякуйте дитині за допомогу та внесок:
«Щиро дякую тобі за те, що ти ... (за конкретну справу)».
«Спасибі за те, що ти зробив».
«Спасибі за твоє розуміння».
«Щиро дякую за твою допомогу».
«Ти мені дуже допомагаєш, дякую!»
«Завдяки тобі я закінчила цю роботу швидше».
«Завдяки тобі у нас тепер так чисто».
«Спасибі за те, що ти зробив».
«Спасибі за твоє розуміння».
«Щиро дякую за твою допомогу».
«Ти мені дуже допомагаєш, дякую!»
«Завдяки тобі я закінчила цю роботу швидше».
«Завдяки тобі у нас тепер так чисто».
Скажіть про те, що бачите:
«Ого! Кімната чиста!»
«Дивись-но! Постіль застелена!»
«Які яскраві фарби ти береш!»
«Я бачу, ти дуже постарався!»
«Бачу, що ти сам прибрав зі столу!»
«Дивись-но! Постіль застелена!»
«Які яскраві фарби ти береш!»
«Я бачу, ти дуже постарався!»
«Бачу, що ти сам прибрав зі столу!»
Змалюйте свої відчуття:
«Я дуже люблю вчитися і гратися з тобою».
«Радію, коли ти вдома».
«Я відчуваю, що ми з тобою як одна команда».
«Мені дуже приємно, коли ти так говориш».
«Я така щаслива, що ти у нас є».
«Мені дуже приємно, коли ти мені допомагаєш».
«Радію, коли ти вдома».
«Я відчуваю, що ми з тобою як одна команда».
«Мені дуже приємно, коли ти так говориш».
«Я така щаслива, що ти у нас є».
«Мені дуже приємно, коли ти мені допомагаєш».
- Не навчайте того, з чим Ви не обізнані. Для правильного виховання дітей потрібно знати вікові та індивідуальні особливості.
- Не сприймати дитину як свою властивість. Не робіть її для себе. Ваша мета — виростити її для життя серед людей.
- Довіряйте дитині. Розтлумачуйте те, що вона робить з кращого, а не з гіршого боку. Залишайте за нею право на помилки. Тільки роблячи власні помилки, дитина оволодіває навичками самостійно їх виправляти.
- Не ставтесь до дитини зневажливо. Людина з дитинства повинна відчувати свою значимість. Тільки тоді з неї виросте творча, впевнена у собі, відповідальна особистість.
- Будьте терплячими, ставтеся терпляче до дитячих проявів. По-перше, розвиток особистості — випробування не лише для вас, батьків, а і для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов’ю. По-друге — Ваша нетерплячість — ознака слабкості, перший показник Вашої невпевненості у собі.
- Будьте послідовними у своїх вимогах, однак пам’ятайте: твердість у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю.
- Потурбуйтесь про те, аби Ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від Ваших розпоряджень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху вчаться розпоряджатися самими собою.
- Виключіть із практики вислів „Роби, якщо я наказав», замініть цю вимогу на іншу „Це потрібно зробити, це принесе користь».
- Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим Ви особисто незадоволені, а й про те, що Вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте дитину із сусідською, з її друзями, однолітками. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе Вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.
- Ніколи не кажіть, що у Вас немає часу виховувати свою дитину. Це означає сказати „Мені ніколи її любити». Ми виховуємо своїх дітей способом свого життя, системою власних цінностей, виховуємо своєю присутністю і відсутністю, виразом обличчя, тоном спілкування, обстановкою в квартирі, ставленням до праці і дозвіллям.
Не давай мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує. Іноді я просто випробовую Тебе.
Не бійся бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.
Не дозволяй мені набувати поганих звичок. Надіюся, що Ти допоможеш мені виявити їх ще у зародку.
Не чини так, щоб я почувався меншим, ніж я є. Бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися «великим».
Не картай мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли говориш зі мною спокійно і без свідків.
Не оберігай мене від наслідків. Мені потрібен також гіркий досвід.
Не спричинюй до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.
Не переймайся надмірно, коли говорю: «Я Тебе не люблю». Не Тебе не люблю, а Твою владність, яка нищить мене.
Не переживай дуже через мої малі недуги. Вони просто привертають Твою увагу, яка мені потрібна.
Не бурчи. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, вдаючи глухого.
Не обіцяй нерозважливо. Бо почуваюся дуже розчарованим, коли Ти не виконуєш обіцянок.
Не забувай, що не можу проявити себе так добре, якби мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.
Не переоцінюй моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.
Не змінюй своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до Тебе.
Не нехтуй мною, коли ставлю Тобі питання, бо тоді я перестану Тебе питати, а відповіді шукатиму в іншому місці.
Не кажи, що мій страх і мої побоювання безпідставні, вони дуже реальні.
Не намагайся мене переконувати, що Ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що Ти не такий.
Не думай, що виправдання переді мною є нижче Твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує в мені велику сердечність до Тебе
Не забувай, що люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не можу розвиватися.
Не забувай, що я скоро росту. Напевно, Тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу Тебе, постарайся.
Десять кроків, щоб стати кращими батьками
1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.
4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.
6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.
7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.
8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.
10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.
|
Феномен другокласника - поради батькам
ДРУГОКЛАСНИКИ ВЖЕ НЕ З ЧУТОК ЗНАЮТЬ ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ ШКОЛА, ЇХ ОЧІКУВАННЯ БУДУЮТЬСЯ НА ОСОБИСТОМУ ДОСВІДІ, А НЕ НА ЗАХОПЛЕНИХ І ВІДІРВАНИХ ВІД ЖИТТЯ ВРАЖЕННЯХ, ЯК У ПЕРШОКЛАСНИКІВ. МАЛЮКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВЧИТИСЯ - ЦЕ НЕ СТІЛЬКИ РОБОТА, СКІЛЬКИ ПРИЄМНЕ ПРОВЕДЕННЯ ЧАСУ З НОВИМИ ДРУЗЯМИ І ПОВАЖНЕ ДЕФIЛЮВАННЯ КОРИДОРАМИ В СТРИМАНОМУ ДОРОСЛОМУ ОДЯЗІ. НУ, І ОСОБИСТИЙ ПОРТФЕЛЬ, ЗРОЗУМІЛО.
БАТЬКИ ДРУГОКЛАСНИКІВ, ЯК ПРАВИЛО, ДОСИТЬ СПОКІЙНО ЗУСТРІЧАЮТЬ ДЕНЬ ЗНАНЬ. ВОНИ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛИ СКЛАДНИЙ ПЕРШИЙ РІК НАВЧАННЯ, КОЛИ ВСЕ В НОВИНКУ. ЧАСТО БАТЬКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ДЛЯ ЇХ РОЗУМНОЇ І ТАЛАНОВИТОЇ ДИТИНИ ВСІ ПРОБЛЕМИ ВЖЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ПОЗАДУ. ВОНА САМОСТІЙНА - БЕЗ НАГАДУВАННЯ РОБИТЬ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ, ЗБИРАЄ ПОРТФЕЛЬ, МОЖЛИВО НАВІТЬ ХОДИТЬ В ШКОЛУ І НАЗАД БЕЗ СУПРОВОДУ ДОРОСЛИХ. ЧАСТО БАТЬКИ З САМОГО ПОЧАТКУ ПУСКАЮТЬ ВСЕ НА САМОПЛИВ, ЗАНАДТО РАНО РОЗСЛАБЛЯЮТЬСЯ, НЕ ПОДУМАВШИ, ЩО У ДИТИНИ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ РІЗНОГО РОДУ СКЛАДНОСТІ. ЯК ЗОВСІМ НОВІ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ДРУГОГО РОКУ НАВЧАННЯ, ТАК І ПРОЯВИТИСЯ СТАРІ, НЕ ВИРІШЕНІ В ПЕРШОМУ КЛАСІ ПРОБЛЕМИ. ЩОБ НЕ УПУСТИТИ ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ З-ПІД КОНТРОЛЮ, МОЖНА ПОРАДИТИ ПЕРШИЙ ЧАС ПРИДІЛЯТИ ПІДВИЩЕНУ УВАГУ ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ. АЛЕ НЕ ТИСНУТИ АВТОРИТЕТОМ, А ПИЛЬНО СПОСТЕРІГАТИ ЗІ СТОРОНИ, ЩОБ МАТИ МОЖЛИВІСТЬ ШВИДКО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ, КОЛИ ЦЕ БУДЕ НЕОБХІДНО, НЕ ОБМЕЖУЮЧИ САМОСТІЙНІСТЬ УЧНЯ.
ПЕРШІ ОЦІНКИ: ВЧИМОСЯ РЕАГУВАТИ. ОДНІЄЮ З ГОЛОВНИХ НОВИНОК, ЯКІ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ СКЛАДНОСТІ, Є ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОЦІНОК. В ПЕРШОМУ КЛАСІ ДІТИ ПРАКТИЧНО НЕ ОТРИМУВАЛИ НЕГАТИВНОЇ РЕАКЦІЇ НА СВОЮ РОБОТУ, КРІМ КОМЕНТАРІВ ВЧИТЕЛЯ НА ТЕМУ «ТРЕБА КРАЩЕ СТАРАТИСЯ». ЗАРАЗ ЖЕ НЕУВАЖНІСТЬ, НЕАКУРАТНІСТЬ АБО НЕПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІЛИЙ МАТЕРІАЛ МОЖУТЬ ЗНАЙТИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ В ТРІЙЦІ, А ТО Й ДВІЙЦІ. ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗАЗДАЛЕГІДЬ НАВЧИТИ ДІТЕЙ АДЕКВАТНО РЕАГУВАТИ НА ОЦІНКИ В ЩОДЕННИКАХ. А ДЛЯ ЦЬОГО ТРЕБА ПОЧАТИ З СЕБЕ.
ТРІЙКИ І ДВІЙКИ, ЯСНА РІЧ, НІКОГО З БАТЬКІВ НЕ ПОРАДУЮТЬ. ІСНУЄ ВЕЛИКА СПОКУСА НАСВАРИТИ ДИТИНУ ЗА НИХ, ДОРІКНУВШИ ЗА НЕУВАЖНІСТЬ, НЕБАЖАННЯ ВЧИТИСЯ АБО, ТОГО ГІРШЕ, ВГОЛОС ВИСЛОВИТИ СУМНІВ У РОЗУМОВИХ ЗДІБНОСТЯХ. ШЛЯХ, ЗВИЧАЙНО Ж, ТУПИКОВИЙ. КОМУ БУДЕ КОРИСТЬ З ТОГО, ЩО ДИТИНА БУДЕ ЛИТИ ГІРКІ СЛЬОЗИ В ГАРДЕРОБІ, БОЯЧИСЬ ПОСТАТИ ПЕРЕД СУВОРИМИ ОЧИМА БАТЬКІВ. ПО МОЖЛИВОСТІ, ПІДКОРЯЮЧИСЬ ІНСТИНКТУ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ, ВОНА БУДЕ ПРИХОВУВАТИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ, ОЦІНКИ ТА СКЛАДНОСТІ ВІД МАМИ З ТАТОМ, ЩОБ НЕ ОТРИМАТИ ЗАЙВИЙ РАЗ ОСУД. ТОМУ НАБАГАТО БІЛЬШ КОНСТРУКТИВНИЙ ШЛЯХ - НА ПОЧАТКУ ПОЯСНИТИ, ЩО ОЦІНКА, ЯКА ВИСТАВЛЯЄТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ:
1) ОЦІНЮЄ ПЕВНЕ ЗАВДАННЯ, ЯКІСТЬ ЙОГО ВИКОНАННЯ, А ЗОВСІМ НЕ СТАВИТЬ ДОВІЧНИЙ ДІАГНОЗ ІНТЕЛЕКТУ УЧНЯ. ТОБТО ДВІЙКА ЗА ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ З МАТЕМАТИКИ ГОВОРИТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВIН НЕ ВПОРАВСЯ САМЕ З ЦІЄЮ ЗАДАЧЕЮ;
2) ПОГАНА ОЦІНКА СТАВИТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ НЕ З ШКІДЛИВОСТІ, НЕ ЗІ ЗЛОСТІ. ВІН НЕ ПРАГНЕ ПОКАРАТИ НЕЮ УЧНЯ, АБИ ДАТИ ЗРОЗУМІТИ, ДЕ САМЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ СЛАБКІ СТОРОНИ. ЯКИЙСЬ МАТЕРІАЛ ПОТРІБНО ПОВТОРИТИ, РОЗ'ЯСНИТИ, ДОВЕСТИ ДО РОЗУМІННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНО РЕАГУВАТИ НА ПОГАНУ ОЦІНКУ ТРЕБА НЕ ПУСТИМИ ГІРКИМИ СЛЬОЗАМИ І НЕ ПОВНОЮ БАЙДУЖІСТЮ. А ЗРОБИТИ СПРАВЖНЮ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ, РОЗІБРАТИСЯ В МАТЕРІАЛІ З БАТЬКАМИ АБО ПІДІЙТИ ЗА РОЗ'ЯСНЕННЯМ ДО ВЧИТЕЛЯ. І ТОДІ В МАЙБУТНЬОМУ НЕ ЗМУСЯТЬ СЕБЕ ЧЕКАТИ ЗАСЛУЖЕНІ П'ЯТІРКИ;
3) ОЦІНКА - ЦЕ НЕ ВИРОК. СЬОГОДНІ МОЖНА ОТРИМАТИ ТРІЙКУ ЗА РІШЕННЯ РІВНЯНЬ, ПОТІМ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАТИ І НАДАЛІ КЛАЦАТИ СХОЖІ ЗАВДАННЯ, ЯК ГОРІШКИ. НЕ МОЖНА ДОЗВОЛЯТИ ДИТИНІ ПРИМІРЯТИ НА СЕБЕ КЛЕЙМО ДВІЄЧНИКА АБО ТРІЄЧНИКА. ВОНА ПОВИННА ЗНАТИ, ЩО ВСЕ В ЇЇ РУКАХ, І ПРАГНУТИ ДО КРАЩОГО. І НАЙГОЛОВНІШЕ - ОЦІНКА НЕ ПОВИННА СТАТИ ДЛЯ ДИТИНИ САМОЦІЛЛЮ. ВЧИТЬСЯ ВОНА НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БУДЬ-ЯКИМ ШЛЯХОМ, ВКЛЮЧАЮЧИ ОБМАННИЙ, ОТРИМАТИ «П'ЯТІРКУ» І ЗАДОВОЛЬНИТИСЯ ЦИМ. А ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ, ЯКІ ОБ'ЄКТИВНО ОЦІНЮЮТЬСЯ АВТОРИТЕТНИМИ ДОРОСЛИМИ ВИЩИМ БАЛОМ.
САМООЦІНКА: НЕ ЗАНИЗИТИ І ВИРІВНЯТИ. ДРУГА СКЛАДНІСТЬ ДРУГОКЛАСНИКІВ КРИЄТЬСЯ В САМООЦІНЦІ. ДІТИ, ЯК ПРАВИЛО, ЗАДОВОЛЕНІ СВОЇМИ УСПІХАМИ В ПЕРШОМУ КЛАСІ, ЩЕ НЕ МАЛИ КІЛЬКІСНОЇ ОЦІНКИ СВОЄЇ ПРАЦІ, РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ. ВОНИ І ТАК ДОКЛАДАЛИ БАГАТО ЗУСИЛЬ ТА НАСПРАВДІ НАВЧИЛИСЯ БАГАТЬОМ ЦІКАВИМ І ЗНАЧУЩИМ РЕЧАМ - ПИСЬМУ, ЧИТАННЮ, ОСНОВАМ МАТЕМАТИКИ. ПЕРШОКЛАСНИКИ ЗАСЛУЖЕНО ПИШАЛИСЯ СОБОЮ З ЦЬОГО ПРИВОДУ. НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ОЦІНКИ, І ДИТИНА ВЖЕ ДОСИТЬ ЗРІЛА, ЩОБ ПОЧИНАТИ ПОРІВНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ З УСПІХАМИ ОДНОКЛАСНИКІВ. І НЕ ЗАВЖДИ ЦЕ ПОРІВНЯННЯ РАДУЄ.
У ЦЬОМУ ВІЦІ ЗАКЛАДАЮТЬСЯ ОСНОВИ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ НЕ ТІЛЬКИ В ПЛАНІ ЗДІБНОСТЕЙ ДО НАВЧАННЯ, СПОРТУ, ПРАЦІ (ТИХ ДИСЦИПЛІН, ЯКІ ВИВЧАЮТЬСЯ В ШКОЛІ), АЛЕ ТАКОЖ І В ПЛАНІ ПОПУЛЯРНОСТІ У ОДНОЛІТКІВ, ІНТЕРЕСУ ДЛЯ РОВЕСНИКІВ, ВЛАСНОЇ ЗОВНІШНОСТІ. ПСИХОЛОГИ НАВІТЬ ЦЕ ВИДІЛЯЮТЬ В ОКРЕМИЙ ФЕНОМЕН, НАЗВАНИЙ «ФЕНОМЕНОМ ДРУГИХ КЛАСІВ». ВСТАНОВЛЕНО, ЩО, ЯК ПРАВИЛО, САМООЦІНКА ШКОЛЯРА (В ПЛАНІ НАВЧАННЯ) В ЦЬОМУ ВІЦІ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ДЕЩО ЗАНИЖЕНОЮ ПОРІВНЯНО З ПЕРШИМ РОКОМ, І ПОЧИНАЄ ВИРІВНЮВАТИСЯ ДО ТРЕТЬОГО КЛАСУ. СПРАВА В ТОМУ, ЩО ДИТИНІ НЕ ЗАВЖДИ ЗРОЗУМІЛІ КРИТЕРІЇ ДОРОСЛИХ І РОВЕСНИКІВ, З ЯКИМИ ВОНИ ОЦІНЮЮТЬ ЇЇ САМУ І ОДИН ОДНОГО. ВІДЧУВАЮЧИ ПОТРЕБУ В САМООЦІНЦІ, САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ, ДИТИНА ЧАСТО ВПАДАЄ В КРАЙНОСТІ, ВВАЖАЮЧИ СЕБЕ ТО КРАЩОЮ, ТО ГІРШОЮ ЗА ВСІХ.
ЩОБ ПОЛЕГШИТИ ДЛЯ ДИТИНИ ЦЕЙ ПЕРІОД, ТРЕБА НАМАГАТИСЯ ЧАСТІШЕ ЗАВОДИТИ РОЗМОВИ ПРО РІЗНI ОЦІНКИ, ПОРІВНЯЛЬНI ХАРАКТЕРИСТИКИ КОГО-НЕБУДЬ. ПІДІЙДУТЬ І ЛІТЕРАТУРНІ ГЕРОЇ, І СПІЛЬНІ ЗНАЙОМІ. ТАКОЖ МОЖНА ЗНАЧНО ЗНИЗИТИ НАПРУЖЕНІСТЬ, РОЗПОВІВШИ ІСТОРІЇ З ВЛАСНОЇ БІОГРАФІЇ, ПОДІЛИТИСЯ СВОЇМ ДОСВІДОМ. МОЖЕ РОЗПОВІСТИ ПРО ПЕРШУ ТРІЙКУ, ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВІДЧУВАЛИ, ЯК БУЛИ ЗАСМУЧЕНІ, І ЯК ВИЙШЛИ З ЦЬОГО НЕПРИЄМНОГО СТАНОВИЩА. КРАЩЕ, ЯКЩО ДИТИНА БУДЕ ВВАЖАТИ БАТЬКІВ НЕ НЕПОГРІШНИМИ АНГЕЛАМИ-ВІДМІННИКАМИ, НА ЧИЄМУ ФОНІ ВОНА ВИГЛЯДАЄ БІЛЬШ НІЖ БЛІДО, А ЦІЛКОМ ЗЕМНИМИ ПЕРСОНАЖАМИ, ЯКИМ МОЖНА ДОВІРИТИСЯ І ОТРИМАТИ ПОРАДУ.
ПРИБЛИЗНО В ЦЕЙ ЖЕ ЧАС ЗАКЛАДАЄТЬСЯ ЛОКУС КОНТРОЛЮ, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ЗОВНІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ОЦІНКИ ОТОЧУЮЧИХ) І ВНУТРІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ВЛАСНУ ОЦІНКУ СЕБЕ). САМООЦІНКА БЕЗЛІЧІ ДОРОСЛИХ БОЛІСНО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДУМКИ ОТОЧУЮЧИХ. ЦЕ НЕ ЗОВСІМ ПРАВИЛЬНО І НЕ СПРИЯЄ ПОВНОМУ САМОРОЗКРИТТЮ. КОРІННЯ ПРОБЛЕМИ, ЯК І БАГАТЬОХ ІНШИХ, ЛЕЖАТЬ У ДИТИНСТВІ. ЩОБ ПОЗБАВИТИ СВОЮ ДИТИНУ ВІД ТАКИХ ПРИКРИХ НЕПРИЄМНОСТЕЙ У МАЙБУТНЬОМУ, ПОЧИНАЙТЕ ПРЯМО ЗАРАЗ ВЧИТИСЯ ВИРОБЛЯТИ ВЛАСНУ ШКАЛУ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ У ВСЬОМУ, ВКЛЮЧАЮЧИ НАВЧАННЯ. НІКОЛИ НЕ ПОРІВНЮЙТЕ УСПІХИ ДИТИНИ З УСПІХАМИ ІНШИХ ДІТЕЙ. ЦЕ ЛИШЕ ВИКЛИЧЕ ХВОРОБЛИВУ НЕВПЕВНЕНІСТЬ У ВЛАСНИХ СИЛАХ, ЯКА З ЧАСОМ БУДЕ ЛИШЕ ЗАКРІПЛЮВАТИСЯ.
У ПЛАНІ НАВЧАННЯ ТАКОЖ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ ПЕВНІ СКЛАДНОЩІ. У ПЕРШИЙ КЛАС ПРИХОДЯТЬ ДІТИ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПІДГОТОВКИ, АЛЕ ВСЕ-ТАКИ ЯКИХОСЬ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ВСТУПУ В ЗВИЧАЙНУ ШКОЛУ НЕ ПОТРІБНО. ДІТИ ВИВЧАЮТЬ БУКВИ І ЦИФРИ З НУЛЯ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, ЩО БАГАТО ХТО ДО ЦЬОГО ЧАСУ НЕПОГАНО ЧИТАТИМЕ І ВМІТИМЕ РОЗВ'ЯЗУВАТИ ПРОСТІ ПРИКЛАДИ. СТАРТ ДРУГОКЛАСНИКА ВІДМІННИЙ ТИМ, ЩО ПРОГРАМА СПИРАЄТЬСЯ НА ПЕВНИЙ НЕОБХІДНИЙ РІВЕНЬ УМІНЬ І ЗНАНЬ, ЯКИМИ ДИТИНА ПОВИНЕН БУЛА ОВОЛОДІТИ ДО ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОГО КЛАСУ. І ЯКЩО В МИНУЛОМУ РОЦІ ЯКАСЬ ТЕМА ОБІЙШЛА СТОРОНОЮ, ТОМУ ЩО ЇЇ НЕ ЗРОЗУМІЛИ, ПРОПУСТИЛИ, ПРОХВОРІЛИ, І ЦЕ НЕ СТАЛО ВЧАСНО ПОМІТНО, ТО ПРОБЛЕМА МОЖЕ ПРОЯВИТИСЯ НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ.
ЩОБ УНИКНУТИ ТАКОГО РОДУ СКЛАДНОЩІВ, БАТЬКАМ ДИТИНИ СЛІД УВАЖНО СТЕЖИТИ ЗА УСПІХАМИ, АНАЛІЗУВАТИ ОТРИМАНІ ОЦІНКИ, ПРОВОДИТИ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ ДО ТИХ ПІР, ПОКИ НЕ БУДЕ ОЧЕВИДНО, ЩО ДИТИНА НАСПРАВДІ РОЗІБРАЛАСЯ В ТЕМІ. НАВІТЬ ЯКЩО ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ДРУГОКЛАСНИК - АБСОЛЮТНО САМОСТІЙНИЙ, ЗДАТНИЙ ДО БЕЗКОНТРОЛЬНОГО НАВЧАННЯ, НЕ ВАРТО ЗАНАДТО «ОСЛАБЛЯТИ ПОВОДИ». ТРЕБА ВЕСЬ ЧАС ПЕРЕБУВАТИ ПОРУЧ І МОНІТОРИТИ ПРОЦЕС, ЩОБ ВЧАСНО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ. У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ВЧИТЕЛІ ТА БАТЬКИ В ІДЕАЛІ ПОВИННІ НАВЧИТИ ДИТИНУ ВЧИТИСЯ САМОСТІЙНО, БУТИ ЗІБРАНОЮ, ПРАЦЬОВИТОЮ, ВІДПОВІДАЛЬНОЮ І АДЕКВАТНО ОЦІНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ.
БАТЬКИ ДРУГОКЛАСНИКІВ, ЯК ПРАВИЛО, ДОСИТЬ СПОКІЙНО ЗУСТРІЧАЮТЬ ДЕНЬ ЗНАНЬ. ВОНИ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛИ СКЛАДНИЙ ПЕРШИЙ РІК НАВЧАННЯ, КОЛИ ВСЕ В НОВИНКУ. ЧАСТО БАТЬКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ДЛЯ ЇХ РОЗУМНОЇ І ТАЛАНОВИТОЇ ДИТИНИ ВСІ ПРОБЛЕМИ ВЖЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ПОЗАДУ. ВОНА САМОСТІЙНА - БЕЗ НАГАДУВАННЯ РОБИТЬ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ, ЗБИРАЄ ПОРТФЕЛЬ, МОЖЛИВО НАВІТЬ ХОДИТЬ В ШКОЛУ І НАЗАД БЕЗ СУПРОВОДУ ДОРОСЛИХ. ЧАСТО БАТЬКИ З САМОГО ПОЧАТКУ ПУСКАЮТЬ ВСЕ НА САМОПЛИВ, ЗАНАДТО РАНО РОЗСЛАБЛЯЮТЬСЯ, НЕ ПОДУМАВШИ, ЩО У ДИТИНИ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ РІЗНОГО РОДУ СКЛАДНОСТІ. ЯК ЗОВСІМ НОВІ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ДРУГОГО РОКУ НАВЧАННЯ, ТАК І ПРОЯВИТИСЯ СТАРІ, НЕ ВИРІШЕНІ В ПЕРШОМУ КЛАСІ ПРОБЛЕМИ. ЩОБ НЕ УПУСТИТИ ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ З-ПІД КОНТРОЛЮ, МОЖНА ПОРАДИТИ ПЕРШИЙ ЧАС ПРИДІЛЯТИ ПІДВИЩЕНУ УВАГУ ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ. АЛЕ НЕ ТИСНУТИ АВТОРИТЕТОМ, А ПИЛЬНО СПОСТЕРІГАТИ ЗІ СТОРОНИ, ЩОБ МАТИ МОЖЛИВІСТЬ ШВИДКО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ, КОЛИ ЦЕ БУДЕ НЕОБХІДНО, НЕ ОБМЕЖУЮЧИ САМОСТІЙНІСТЬ УЧНЯ.
ПЕРШІ ОЦІНКИ: ВЧИМОСЯ РЕАГУВАТИ. ОДНІЄЮ З ГОЛОВНИХ НОВИНОК, ЯКІ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ СКЛАДНОСТІ, Є ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОЦІНОК. В ПЕРШОМУ КЛАСІ ДІТИ ПРАКТИЧНО НЕ ОТРИМУВАЛИ НЕГАТИВНОЇ РЕАКЦІЇ НА СВОЮ РОБОТУ, КРІМ КОМЕНТАРІВ ВЧИТЕЛЯ НА ТЕМУ «ТРЕБА КРАЩЕ СТАРАТИСЯ». ЗАРАЗ ЖЕ НЕУВАЖНІСТЬ, НЕАКУРАТНІСТЬ АБО НЕПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІЛИЙ МАТЕРІАЛ МОЖУТЬ ЗНАЙТИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ В ТРІЙЦІ, А ТО Й ДВІЙЦІ. ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗАЗДАЛЕГІДЬ НАВЧИТИ ДІТЕЙ АДЕКВАТНО РЕАГУВАТИ НА ОЦІНКИ В ЩОДЕННИКАХ. А ДЛЯ ЦЬОГО ТРЕБА ПОЧАТИ З СЕБЕ.
ТРІЙКИ І ДВІЙКИ, ЯСНА РІЧ, НІКОГО З БАТЬКІВ НЕ ПОРАДУЮТЬ. ІСНУЄ ВЕЛИКА СПОКУСА НАСВАРИТИ ДИТИНУ ЗА НИХ, ДОРІКНУВШИ ЗА НЕУВАЖНІСТЬ, НЕБАЖАННЯ ВЧИТИСЯ АБО, ТОГО ГІРШЕ, ВГОЛОС ВИСЛОВИТИ СУМНІВ У РОЗУМОВИХ ЗДІБНОСТЯХ. ШЛЯХ, ЗВИЧАЙНО Ж, ТУПИКОВИЙ. КОМУ БУДЕ КОРИСТЬ З ТОГО, ЩО ДИТИНА БУДЕ ЛИТИ ГІРКІ СЛЬОЗИ В ГАРДЕРОБІ, БОЯЧИСЬ ПОСТАТИ ПЕРЕД СУВОРИМИ ОЧИМА БАТЬКІВ. ПО МОЖЛИВОСТІ, ПІДКОРЯЮЧИСЬ ІНСТИНКТУ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ, ВОНА БУДЕ ПРИХОВУВАТИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ, ОЦІНКИ ТА СКЛАДНОСТІ ВІД МАМИ З ТАТОМ, ЩОБ НЕ ОТРИМАТИ ЗАЙВИЙ РАЗ ОСУД. ТОМУ НАБАГАТО БІЛЬШ КОНСТРУКТИВНИЙ ШЛЯХ - НА ПОЧАТКУ ПОЯСНИТИ, ЩО ОЦІНКА, ЯКА ВИСТАВЛЯЄТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ:
1) ОЦІНЮЄ ПЕВНЕ ЗАВДАННЯ, ЯКІСТЬ ЙОГО ВИКОНАННЯ, А ЗОВСІМ НЕ СТАВИТЬ ДОВІЧНИЙ ДІАГНОЗ ІНТЕЛЕКТУ УЧНЯ. ТОБТО ДВІЙКА ЗА ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ З МАТЕМАТИКИ ГОВОРИТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВIН НЕ ВПОРАВСЯ САМЕ З ЦІЄЮ ЗАДАЧЕЮ;
2) ПОГАНА ОЦІНКА СТАВИТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ НЕ З ШКІДЛИВОСТІ, НЕ ЗІ ЗЛОСТІ. ВІН НЕ ПРАГНЕ ПОКАРАТИ НЕЮ УЧНЯ, АБИ ДАТИ ЗРОЗУМІТИ, ДЕ САМЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ СЛАБКІ СТОРОНИ. ЯКИЙСЬ МАТЕРІАЛ ПОТРІБНО ПОВТОРИТИ, РОЗ'ЯСНИТИ, ДОВЕСТИ ДО РОЗУМІННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНО РЕАГУВАТИ НА ПОГАНУ ОЦІНКУ ТРЕБА НЕ ПУСТИМИ ГІРКИМИ СЛЬОЗАМИ І НЕ ПОВНОЮ БАЙДУЖІСТЮ. А ЗРОБИТИ СПРАВЖНЮ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ, РОЗІБРАТИСЯ В МАТЕРІАЛІ З БАТЬКАМИ АБО ПІДІЙТИ ЗА РОЗ'ЯСНЕННЯМ ДО ВЧИТЕЛЯ. І ТОДІ В МАЙБУТНЬОМУ НЕ ЗМУСЯТЬ СЕБЕ ЧЕКАТИ ЗАСЛУЖЕНІ П'ЯТІРКИ;
3) ОЦІНКА - ЦЕ НЕ ВИРОК. СЬОГОДНІ МОЖНА ОТРИМАТИ ТРІЙКУ ЗА РІШЕННЯ РІВНЯНЬ, ПОТІМ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАТИ І НАДАЛІ КЛАЦАТИ СХОЖІ ЗАВДАННЯ, ЯК ГОРІШКИ. НЕ МОЖНА ДОЗВОЛЯТИ ДИТИНІ ПРИМІРЯТИ НА СЕБЕ КЛЕЙМО ДВІЄЧНИКА АБО ТРІЄЧНИКА. ВОНА ПОВИННА ЗНАТИ, ЩО ВСЕ В ЇЇ РУКАХ, І ПРАГНУТИ ДО КРАЩОГО. І НАЙГОЛОВНІШЕ - ОЦІНКА НЕ ПОВИННА СТАТИ ДЛЯ ДИТИНИ САМОЦІЛЛЮ. ВЧИТЬСЯ ВОНА НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БУДЬ-ЯКИМ ШЛЯХОМ, ВКЛЮЧАЮЧИ ОБМАННИЙ, ОТРИМАТИ «П'ЯТІРКУ» І ЗАДОВОЛЬНИТИСЯ ЦИМ. А ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ, ЯКІ ОБ'ЄКТИВНО ОЦІНЮЮТЬСЯ АВТОРИТЕТНИМИ ДОРОСЛИМИ ВИЩИМ БАЛОМ.
САМООЦІНКА: НЕ ЗАНИЗИТИ І ВИРІВНЯТИ. ДРУГА СКЛАДНІСТЬ ДРУГОКЛАСНИКІВ КРИЄТЬСЯ В САМООЦІНЦІ. ДІТИ, ЯК ПРАВИЛО, ЗАДОВОЛЕНІ СВОЇМИ УСПІХАМИ В ПЕРШОМУ КЛАСІ, ЩЕ НЕ МАЛИ КІЛЬКІСНОЇ ОЦІНКИ СВОЄЇ ПРАЦІ, РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ. ВОНИ І ТАК ДОКЛАДАЛИ БАГАТО ЗУСИЛЬ ТА НАСПРАВДІ НАВЧИЛИСЯ БАГАТЬОМ ЦІКАВИМ І ЗНАЧУЩИМ РЕЧАМ - ПИСЬМУ, ЧИТАННЮ, ОСНОВАМ МАТЕМАТИКИ. ПЕРШОКЛАСНИКИ ЗАСЛУЖЕНО ПИШАЛИСЯ СОБОЮ З ЦЬОГО ПРИВОДУ. НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ОЦІНКИ, І ДИТИНА ВЖЕ ДОСИТЬ ЗРІЛА, ЩОБ ПОЧИНАТИ ПОРІВНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ З УСПІХАМИ ОДНОКЛАСНИКІВ. І НЕ ЗАВЖДИ ЦЕ ПОРІВНЯННЯ РАДУЄ.
У ЦЬОМУ ВІЦІ ЗАКЛАДАЮТЬСЯ ОСНОВИ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ НЕ ТІЛЬКИ В ПЛАНІ ЗДІБНОСТЕЙ ДО НАВЧАННЯ, СПОРТУ, ПРАЦІ (ТИХ ДИСЦИПЛІН, ЯКІ ВИВЧАЮТЬСЯ В ШКОЛІ), АЛЕ ТАКОЖ І В ПЛАНІ ПОПУЛЯРНОСТІ У ОДНОЛІТКІВ, ІНТЕРЕСУ ДЛЯ РОВЕСНИКІВ, ВЛАСНОЇ ЗОВНІШНОСТІ. ПСИХОЛОГИ НАВІТЬ ЦЕ ВИДІЛЯЮТЬ В ОКРЕМИЙ ФЕНОМЕН, НАЗВАНИЙ «ФЕНОМЕНОМ ДРУГИХ КЛАСІВ». ВСТАНОВЛЕНО, ЩО, ЯК ПРАВИЛО, САМООЦІНКА ШКОЛЯРА (В ПЛАНІ НАВЧАННЯ) В ЦЬОМУ ВІЦІ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ДЕЩО ЗАНИЖЕНОЮ ПОРІВНЯНО З ПЕРШИМ РОКОМ, І ПОЧИНАЄ ВИРІВНЮВАТИСЯ ДО ТРЕТЬОГО КЛАСУ. СПРАВА В ТОМУ, ЩО ДИТИНІ НЕ ЗАВЖДИ ЗРОЗУМІЛІ КРИТЕРІЇ ДОРОСЛИХ І РОВЕСНИКІВ, З ЯКИМИ ВОНИ ОЦІНЮЮТЬ ЇЇ САМУ І ОДИН ОДНОГО. ВІДЧУВАЮЧИ ПОТРЕБУ В САМООЦІНЦІ, САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ, ДИТИНА ЧАСТО ВПАДАЄ В КРАЙНОСТІ, ВВАЖАЮЧИ СЕБЕ ТО КРАЩОЮ, ТО ГІРШОЮ ЗА ВСІХ.
ЩОБ ПОЛЕГШИТИ ДЛЯ ДИТИНИ ЦЕЙ ПЕРІОД, ТРЕБА НАМАГАТИСЯ ЧАСТІШЕ ЗАВОДИТИ РОЗМОВИ ПРО РІЗНI ОЦІНКИ, ПОРІВНЯЛЬНI ХАРАКТЕРИСТИКИ КОГО-НЕБУДЬ. ПІДІЙДУТЬ І ЛІТЕРАТУРНІ ГЕРОЇ, І СПІЛЬНІ ЗНАЙОМІ. ТАКОЖ МОЖНА ЗНАЧНО ЗНИЗИТИ НАПРУЖЕНІСТЬ, РОЗПОВІВШИ ІСТОРІЇ З ВЛАСНОЇ БІОГРАФІЇ, ПОДІЛИТИСЯ СВОЇМ ДОСВІДОМ. МОЖЕ РОЗПОВІСТИ ПРО ПЕРШУ ТРІЙКУ, ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВІДЧУВАЛИ, ЯК БУЛИ ЗАСМУЧЕНІ, І ЯК ВИЙШЛИ З ЦЬОГО НЕПРИЄМНОГО СТАНОВИЩА. КРАЩЕ, ЯКЩО ДИТИНА БУДЕ ВВАЖАТИ БАТЬКІВ НЕ НЕПОГРІШНИМИ АНГЕЛАМИ-ВІДМІННИКАМИ, НА ЧИЄМУ ФОНІ ВОНА ВИГЛЯДАЄ БІЛЬШ НІЖ БЛІДО, А ЦІЛКОМ ЗЕМНИМИ ПЕРСОНАЖАМИ, ЯКИМ МОЖНА ДОВІРИТИСЯ І ОТРИМАТИ ПОРАДУ.
ПРИБЛИЗНО В ЦЕЙ ЖЕ ЧАС ЗАКЛАДАЄТЬСЯ ЛОКУС КОНТРОЛЮ, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ЗОВНІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ОЦІНКИ ОТОЧУЮЧИХ) І ВНУТРІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ВЛАСНУ ОЦІНКУ СЕБЕ). САМООЦІНКА БЕЗЛІЧІ ДОРОСЛИХ БОЛІСНО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДУМКИ ОТОЧУЮЧИХ. ЦЕ НЕ ЗОВСІМ ПРАВИЛЬНО І НЕ СПРИЯЄ ПОВНОМУ САМОРОЗКРИТТЮ. КОРІННЯ ПРОБЛЕМИ, ЯК І БАГАТЬОХ ІНШИХ, ЛЕЖАТЬ У ДИТИНСТВІ. ЩОБ ПОЗБАВИТИ СВОЮ ДИТИНУ ВІД ТАКИХ ПРИКРИХ НЕПРИЄМНОСТЕЙ У МАЙБУТНЬОМУ, ПОЧИНАЙТЕ ПРЯМО ЗАРАЗ ВЧИТИСЯ ВИРОБЛЯТИ ВЛАСНУ ШКАЛУ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ У ВСЬОМУ, ВКЛЮЧАЮЧИ НАВЧАННЯ. НІКОЛИ НЕ ПОРІВНЮЙТЕ УСПІХИ ДИТИНИ З УСПІХАМИ ІНШИХ ДІТЕЙ. ЦЕ ЛИШЕ ВИКЛИЧЕ ХВОРОБЛИВУ НЕВПЕВНЕНІСТЬ У ВЛАСНИХ СИЛАХ, ЯКА З ЧАСОМ БУДЕ ЛИШЕ ЗАКРІПЛЮВАТИСЯ.
У ПЛАНІ НАВЧАННЯ ТАКОЖ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ ПЕВНІ СКЛАДНОЩІ. У ПЕРШИЙ КЛАС ПРИХОДЯТЬ ДІТИ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПІДГОТОВКИ, АЛЕ ВСЕ-ТАКИ ЯКИХОСЬ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ВСТУПУ В ЗВИЧАЙНУ ШКОЛУ НЕ ПОТРІБНО. ДІТИ ВИВЧАЮТЬ БУКВИ І ЦИФРИ З НУЛЯ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, ЩО БАГАТО ХТО ДО ЦЬОГО ЧАСУ НЕПОГАНО ЧИТАТИМЕ І ВМІТИМЕ РОЗВ'ЯЗУВАТИ ПРОСТІ ПРИКЛАДИ. СТАРТ ДРУГОКЛАСНИКА ВІДМІННИЙ ТИМ, ЩО ПРОГРАМА СПИРАЄТЬСЯ НА ПЕВНИЙ НЕОБХІДНИЙ РІВЕНЬ УМІНЬ І ЗНАНЬ, ЯКИМИ ДИТИНА ПОВИНЕН БУЛА ОВОЛОДІТИ ДО ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОГО КЛАСУ. І ЯКЩО В МИНУЛОМУ РОЦІ ЯКАСЬ ТЕМА ОБІЙШЛА СТОРОНОЮ, ТОМУ ЩО ЇЇ НЕ ЗРОЗУМІЛИ, ПРОПУСТИЛИ, ПРОХВОРІЛИ, І ЦЕ НЕ СТАЛО ВЧАСНО ПОМІТНО, ТО ПРОБЛЕМА МОЖЕ ПРОЯВИТИСЯ НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ.
ЩОБ УНИКНУТИ ТАКОГО РОДУ СКЛАДНОЩІВ, БАТЬКАМ ДИТИНИ СЛІД УВАЖНО СТЕЖИТИ ЗА УСПІХАМИ, АНАЛІЗУВАТИ ОТРИМАНІ ОЦІНКИ, ПРОВОДИТИ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ ДО ТИХ ПІР, ПОКИ НЕ БУДЕ ОЧЕВИДНО, ЩО ДИТИНА НАСПРАВДІ РОЗІБРАЛАСЯ В ТЕМІ. НАВІТЬ ЯКЩО ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ДРУГОКЛАСНИК - АБСОЛЮТНО САМОСТІЙНИЙ, ЗДАТНИЙ ДО БЕЗКОНТРОЛЬНОГО НАВЧАННЯ, НЕ ВАРТО ЗАНАДТО «ОСЛАБЛЯТИ ПОВОДИ». ТРЕБА ВЕСЬ ЧАС ПЕРЕБУВАТИ ПОРУЧ І МОНІТОРИТИ ПРОЦЕС, ЩОБ ВЧАСНО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ. У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ВЧИТЕЛІ ТА БАТЬКИ В ІДЕАЛІ ПОВИННІ НАВЧИТИ ДИТИНУ ВЧИТИСЯ САМОСТІЙНО, БУТИ ЗІБРАНОЮ, ПРАЦЬОВИТОЮ, ВІДПОВІДАЛЬНОЮ І АДЕКВАТНО ОЦІНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ.
Любити дитину - це просто
Люби мене, щоб і я вмів любити, коли стану дорослим.
Почуй мене, щоб я це відчув.
Не ігноруй.
Не насміхайся.
Допомагай.
Люби мене, щоб і я вмів любити, коли стану дорослим.
Почуй мене, щоб я це відчув.
Не ігноруй.
Не насміхайся.
Допомагай.
Вибачай.
Розмовляй.
Не принижуй.
Довіряй.
Поважай.
Бо я навчаюся жити у тебе!
Розмовляй.
Не принижуй.
Довіряй.
Поважай.
Бо я навчаюся жити у тебе!
Таємниці дитячого малюнку
Кому з батьків не хотілося б дізнатися, про що думає їх малюк, що його тривожить і як він себе відчуває в цьому світі. «Можна запитати у нього» – скажете ви, а якщо дитина ще не говорить або їй складно висловити свої почуття. Та й чи часто у нас, дорослих, виходить свої переживання, почуття і емоції виразити словами, а як бути людині, досвід спілкування якої тільки починає формуватися? Незважаючи на те, що завдання не з легких, існує спосіб пізнати внутрішній світ малюка: дайте йому альбом і олівці. Малюнок – це безцінне джерело інформації для батьків, педагогів і психологів: про що дитина мріє, що її лякає, які потреби відчуває і як себе відчуває в навколишньому світі – все це можна прочитати на аркуші паперу. І, хоча, деякі психологи стверджують, що розповісти про малюнок може тільки сам автор, тому як наше суб’єктивне світосприйняття накладе штамп на картину, існують деякі закономірності, які не потребують пояснення.
Дізнатися багато нового про рівень розвитку дитини, її емоційний стан, психологічне благополуччя, наявність у неї страхів і тривог допоможе простий і доступний тест «Намалюй людину». Найкраще аналізувати малюнки дитини, починаючи з семи років, коли вони стають більш змістовними й осмисленими. Запропонуйте малюкові намалювати людину і уважно вивчіть «художню творчість» сина чи доньки. Отже, що ми бачимо?
Палітра – дзеркало душі
Швейцарський психотерапевт, професор Макс Люшер, що займався дослідженнями психіки людини в області кольору, стверджував, що колір може розкрити не тільки психічні якості, але і повідати про стан здоров’я юного пацієнта. Кожен з кольорів має свій символічний зміст: Зелений – говорить про наполегливість і впертість юного художника, незалежність, врівноваженість і прагнення до безпеки; Жовтий – символізує оптимізм, позитивний настрій і допитливість; Синій – характеризує зосередженість, самоаналіз, концентрацію на внутрішніх переживаннях; Червоний – дає зрозуміти, що автор знаходиться на піку активності, легко збуджується і навіть схильний до агресії, з хорошою силою волі і спрямованістю назовні; Сірий – показник байдужості, небажання говорити про внутрішні тривоги і переживаннях; Фіолетовий – люблять фантазери, емоційно багаті особистості, що покладаються на власну інтуїцію; Чорний – ознака пригніченості, заперечення, бажання руйнувати і щось змінювати. Однак не тільки колірна гама, але і кількість кольорів які використовуються в малюнку несуть смислове навантаження. Так, якщо дитина 4 – 5 років розвивається нормально і її емоційний стан стабільний, то ми побачимо від 5 до 6 різних кольорів на її картині, велика палітра кольору говорить про багатий творчий потенціал особистості, а використання всього 1 – 2 кольорів, може символізувати дискомфорт і небажання спілкуватися в даний момент. Якщо дитина хоче малювати простим олівцем і відмовляється брати кольорові, то ймовірно в її житті не вистачає позитивних емоцій і яскравих подій.
Техніка малюнка – задзеркалля внутрішнього світу
Нарівні з колірною гамою, багато що повідає батькам і техніка виконання малюнка:
Так, якщо дитина, малюючи, сильно натискає на олівець, це вірна ознака внутрішніх переживань і тривожності малюка;
Невпевнений, слабкий натиск, недомальовані деталі говорять про емоційність і психічну нестійкість особистості;
Розмашистий, недбалий малюнок характеризує його автора як імпульсивну особистість, здатну до швидкої зміни видів діяльності;
Зображення, яке постійно витирається, виправляється, сигналізує про високу тривожності і прихованих страхах малюка;
Якщо малюнок має багато елементів, постійно доповнюється і прикрашається автором, то це означає, що дитина не відчуває підтримки з боку дорослих, переживає бути не визнаною батьками, педагогами і хоче щоб її помітили, похвалили.
Організація картини – відображення відносин
Скажи мені, де ти мене намалював, і я скажу, як ти до мене ставишся. Так можна інтерпретувати аналіз структури дитячого малюнка. Композиція малюнка може повідати про те, до кого дитина емоційно прив’язана, а з ким перебуває в конфліктних відносинах. Об’єкт, зображений великим і яскравим, біля якого знаходиться сам малюк, символізує людину, до якої дитина переживає почуття любові і прихильності. Персонаж, не симпатичний автору буде знаходитися на малюнку осторонь. А той, кого малюк зобразив спиною або в профіль, викликає у дитини негативні спогади. Якщо, малюючи сім’ю, малюк когось забув зобразити, це явна ознака недавнього конфлікту з об’єктом, а відсутність на малюнку самої дитини говорить про його самотність в родині, він малює сім’ю, в якій йому немає місця.
Розташування малюнка на аркуші – індикатор розвитку особистості
Цінну інформацію несе і місцерозташування малюнка на аркуші. Так психологи стверджують, що зображення, яке знаходиться на середній лінії аркуша, характерно для гармонійно розвиваненої особистості. Зображення зміщується вгору – самооцінка у дитини завищена, вона відчуває незадоволеність своїм місцем у соціумі, недостатнє визнання з боку оточуючих. Відповідно – спрямування малюнка вниз можна трактувати як нерішучість малюка, низьку самооцінку особистості і небажання самостверджуватися. Малюнок йде в лівий кут – дитина націлена на минулий досвід, характерна низька розумова активність, відсутність прагнення до дії. Малюнок прагне в правий кут – дитина поспішає в майбутнє, вона активна, цілеспрямована і позитивно налаштована.
Вираз обличчя людини на малюнку
Обличчя — відображення емоційного стану дитини. Радісний вираз свідчить про емоційне благополуччя, сумний — про пригнічений настрій, сердите обличчя — про агресію, намальоване розгублене лице розкриває тривогу й невпевненість у собі. Якщо дитина намалювала підкреслено потворне обличчя, це свідчить про її негативне ставлення до людей, певні проблеми у спілкуванні з оточуючими.
Поза
Людину зі спини чи в профіль малюють невпевнені у собі, замкнуті діти. Персонаж, який біжить чи зайнятий якоюсь справою, характерний для активних, творчих дітей. Хворі, нервово виснажені, пасивні малюки часто зображують людей, які лежать.
Ознаки професії, матеріального стану зображеного персонажа
Якщо дитина малює явно багату чи, навпаки, підкреслено бідну людину, це свідчить про наявність певних комплексів, пов’язаних з матеріальним станом родини. Військовий чи просто озброєний персонаж свідчить про агресивність. Клоунів зображують малюки з заниженою самооцінкою, комплексами стосовно власної зовнішності. Злі казкові герої, кримінальні елементи фігурують у малюнках дітей з бунтарським, непокірним характером чи з певними проблемами у поведінці. Ваше чадо зобразило робота чи інопланетянина? Це означає, що малюк почувається самотнім чи він просто занадто занурений у свої власні мрії.
Окремi частини тiла зображеного персонажа
Голова
Показник цінності інтелекту для дитини. Чим вона більша, тим важливішим є для вашого чада людський розум. Суттєвим показником є зображення очей: повністю затемнені, у вигляді крапок чи порожніх кіл, явно несиметричні чи непропорційно великі очі свідчать про невротичний стан, тривожність, наявність у дитини певних страхів, переживань.
Рот
Зубастий — ознака агресії, перекошений рот свідчить про проблеми у спілкуванні. Підкреслено повні губи часто малюють підлітки, які починають проявляти підвищену зацікавленість до сексуальної сфери. Дитина взагалі «забула» намалювати рот? Це може бути ознакою стресового, тривожного стану. Поганою ознакою є й відсутність вух — це свідчить, що дитина намагається відгородитися від зовнішнього світу, «не чути» його.
Руки
Показник благополуччя дитини у сфері спілкування. Розведені в боки руки малюють відкриті, компанійські діти, щільно притиснуті до тіла — замкнуті й сором’язливі. У персонажа на малюнку взагалі немає рук чи вони дуже маленькі? У дитини, можливо, є певні проблеми зі спілкуванням чи вона уникає контактів з іншими людьми. Занадто великі руки малюють діти, яким, навпаки, не вистачає спілкування. Кігті й стиснуті кулаки — ознака агресії, схильності до бійок.
Ноги
Cвідчення впевненості дитини у собі: чим вони менші, тим більш невпевнено почувається дитина. Занадто великі ступні означають підвищене прагнення малюка до захищеності й надійності. Підкреслено довгі й тонкі ноги нерідко малюють ослаблені, хворі діти.
Сигнали «SOS» на дитячому малюнку
Розрізнені частини тіла
Невміння зобразити цілісну фігуру, зображення не поєднаних між собою частин тіла свідчить про серйозні емоційні розлади чи навіть відставання у розвитку. Такі малюнки — вагома причина звернутися за порадою до дитячого психолога.
Закреслювання зображень людей
Ознака депресії, вираженого негативного й агресивного ставлення до людей і оточуючої дійсності. Закреслюючи зображення, дитина неначе «знищує» його.
Малюнки без людей
Малювати себе й інших людей — це природно для дитини. Якщо ваш син чи донька взагалі не зображує на своїх малюнках людей, це тривожна ознака, яка наводить на думку про серйозні проблеми у міжособистісному спілкуванні.
Тест «Намалюй свою сiм’ю»
Малюнок сім’ї — це яскраве вираження ставлення дитини до рідних і її місця у колі родини. Проаналізувавши такий малюнок, можна дізнатися, наскільки комфортно дитина почувається у колі сім’ї, кого з членів родини вона найбільше любить, а з ким, навпаки, стосунки найбільш напружені. Перш за все варто звернути увагу на такі показники.
Відсутність когось із членів сім’ї на малюнку
Таке символічне «вигнання» з сімейного кола — ознака дуже негативного ставлення дитини до цього члена сім’ї, напружених і недружніх стосунків з ним.
Відсутність себе на малюнку
Якщо дитина, малюючи свою сім’ю, не зобразила на цьому малюнку себе, це свідчить про те, що їй у колі рідних некомфортно, вона відчуває себе «чужою», непотрібною, зневаженою. Часто не включають себе у коло сім’ї діти, які страждають від надмірної критики батьків, їхньої суворості й владності.
Розташування дитини у просторі
Здебільшого дитина зображує себе поряд з тим членом родини, якого вона найбільше любить. Ознакою особливої симпатії є також зображення дитиною себе і когось з членів родини в одязі однакового кольору.
Співвідношення розмірів фігур
Найбільша фігура на малюнку — це людина, яка користується у дитини найбільшим авторитетом, є «головою сім’ї» в її очах. Наприклад, якщо мати дитини — особа авторитарна і владна або ж просто найбільш авторитетна для дитини, то вона на малюнку буде зображена найвищою, навіть якщо насправді вона невисока на зріст.
Тест “Будинок”
Будинок зображений великим, значить, ваш малюк товариський, гостинний. Намальовані поруч із будиночком різні будівлі свідчать про тривожний стан. Будинок намальований удалечині, значить, дитина почувається знедоленою. Сходи, що ведуть у глуху стіну (без дверей) – відбиття схованого сімейного конфлікту.
Стіни. Малюк намалював задню стіну, зобразивши її з іншого боку, – він намагається постійно контролювати свої емоції, тримати себе в руках. У стіни не вистачає основи – значить, у маляти слабкий зв’язок з дійсністю, він перебуває у своєму світі фантазій та ілюзій. Стіна із чітко промальованим нижнім контуром – у дитини труднощі, тривога. Бічні лінії тонкі – вона перебуває на межі своїх нервових сил. Ну, а якщо стіни прозорі – ваш малюк прагне до лідерства.
Двері. Відкриті – це ознака товариськості, відкритості, відвертості. Дуже великі – показують на те, що малюк дуже залежить від інших або що він дуже комунікабельний. Їхня відсутність говорить про те, що вдома дитя зазнає труднощів у відвертому спілкуванні. Наявність задніх, бічних входів – проблеми в спілкуванні, прагнення до самотності, відчуженість. Маленькі двері – непевність у собі. Присутність замка на дверях означає замкнутість дитини, скритність.
Вікна. Великі, відчинені – комунікабельність, любить бувати у великих компаніях. Безліч вікон – малюк хоче більше спілкуватися з однолітками. Фіранки на вікнах – проблеми у спілкуванні. Ґрати на вікнах – показник закомплексованості. Такий малюк потребує допомоги. Якщо ж дитя намалювало вікна не на нижньому поверсі, а тільки нагорі, під дахом, – це говорить, що в житті маляти існує прірва між реальністю і фантазією.
Дах. Намальований жирною лінією, значить, малюк фантазер і часто плутає реальність і вимисел. Масно промальований край даху – дитина стурбована тим, що прагнення до творчості й фантазій не заохочується вдома. Погано сполучається зі стіною – значить, малюк не може знайти собі місце в навколишньому світі. Дитині потрібно більше приділити уваги. Карниз обкреслений або виведений за межі даху – маля намагається захиститися від реальних або вигаданих страхів.
Труба. Густий дим – внутрішнє напруження. Тонкий струмінь диму – бракує спілкування з батьками. Труба захована з іншого боку даху – дитина взагалі намагається уникати емоційних контактів із близькими людьми.
Розмір малюнків
У нормі найбільший об’єкт на малюнку повинен займати дві третини аркуша. Інколи зображення людини чи тварини може бути дуже великим, навіть виходити за межі аркуша (дитина перевертає аркуш чи доклеює додатковий, щоб домалювати те, що «не вмістилося»). Такі малюнки можуть бути ознакою стресового, тривожного стану малюка, характерні вони також для імпульсивних, гіперактивних дітей. Малесенький малюнок, навпаки, свідчить про низьку самооцінку, замкнутість малюка. Ваше чадо зображує то крихітні, то величезні «шедеври»? Отже, дитина емоційно нестабільна, неврівноважена.
Розглянувши малюнок як спосіб діагностики, слід зазначити і його чудові корекційно – реабілітаційні здібності. Так, психологи рекомендують дитині, яка знаходиться в пригніченому стані, дати аркуш паперу, олівці і попросити намалювати що-небудь. Аналізуючи зображення, можна на місці здійснювати корекцію психофізичного стану. Грегга Ферс у своїй книзі «Таємний світ малюнка (зцілення через мистецтво)» описує наступну ситуацію: Дівчинка, лежачи в ліжку, малює тваринку, самотню і всю в сльозах. Терапевт питає у малятка: «Чому звірятко одне і так гірко плаче?» Дівчинка відповідає, що звірятко покаране, воно було погане, і тепер ніхто не хоче з ним дружити. «А можна якось виправити становище?» – Намагається дізнатися психолог. «Ніяк» – відповідає дитина. Однак терапевт не здається і просить дівчинку подумати, як можна було б допомогти бідному звірятку. Через якийсь час малятко вирішує намалювати навколо тваринки ще і інших звірів, щоб ті запросили бідолаху погуляти. Домальовуючи героїв на картині, поступово дівчинка змінює і саму тваринку, та стає знову веселою і щасливою. Пізніше лікар з’ясовує, що за дівчинкою не змогли приїхати батьки, тому вона була так засмучена і пригнічена. Коли терапевт прийшла знову відвідати малятко, та вже весело грала з іншими дітьми». У цій історії процес малювання став цілющим для дитини, він допоміг пережити важку ситуацію і повернути гарний емоційний настрій. Таким чином, якщо ваш малюк сумує або ображений, запропонуйте їй намалювати свою проблему на папері. Запитаєте, а що хоче його, наприклад, чорна ляпка, може вона бажає перетворитися на принцесу або в бурхливий океан, на дні якого знаходяться уламки затонулого корабля, а це вже зовсім інша історія… Любіть своїх дітей, будьте до них уважні, допомагайте їм творчо розвиватися і пам’ятайте слова Оскара Уайльда: «Кращий спосіб зробити дітей хорошими – зробити їх щасливими».
Практика будь-якого психолога багата зверненнями батьків, суть яких зводиться до прохання про допомогу: «Допоможіть, у мене проблемна дитина!», «Мій син став некерованим, що робити?»
А чи існують проблемні діти? На це питання є тільки одна відповідь – ні!
Є лише проблемні батьки. А дитина – лише дзеркало сім’ї, в якому, якщо придивитися, відбивається все: особистісні проблеми батьків, подружні, дитячо-батьківські взаємини, протиріччя і конфлікти.
Враховуючи це, чи треба говорити, що найчастіше дзеркало — криве? Ось ця кривизна і проявляється у формі некерованої і негативної поведінки дитини.
Іноді ці прояви можна пом’якшити або усунути зовсім. Цьому сприяють і позитивні зміни в сімейних відносинах, і робота з внутрішньоособовими проблемами самих батьків. І те, і інше позначається на формуванні особистості дитини. Але, ще раз підкреслю, що це, на жаль, трапляється вкрай рідко. Чому? Та тому, що більшість батьків не бажають визнавати, і тим більше працювати над собою і своїми недоліками. Дуже часто вони вимагають від психолога провести роботу щодо виправлення поведінки дитини. І чим більше працюєш з підростаючим поколінням, тим більше переконуєшся, що серед них «важких» немає, просто багато потребують здорового навколишнього середовища.
Зате серед батьків «важких випадків» більше, ніж достатньо. Ось лише деякі приклади з усього різноманіття:
«Щедрі» батьки
«Моя дитина ні в чому не повинна відчувати нестачу!» – такий девіз і життєвий принцип цих людей. До речі, серед них не завжди попадаються дійсно заможні люди. Частіше, навпаки, це звичайні громадяни із середнім або навіть низьким достатком. Однак, саме вони вважають, що якщо їх дитина щось захотіла, то вона повинна це отримати, незалежно від того, чи потрібно їй це насправді чи ні.
Такі батьки завжди заміняють поняття любити поняттям купити. Замість того, щоб приділяти дитині увагу, дарувати їй своє спілкування, нагороджувати її своєю любов’ю, давати їй тепло і ласку, вони купують найдорожчу іграшку (часто підсвідомо, а то й усвідомлено, мотивуючи це так: «щоб довше не підходила і не заважала відпочивати або працювати»), наймають няню або гувернантку (обов’язково, щоб з вищою педагогічною освітою:«щоб дитина інтелектуально розвивалася, була добре вихованою»).
Можна ще купити репетитора, тренера, психолога і лікаря. І почати спокійно думати: «Тепер у дитини все є, і я можу, нарешті, зайнятися зароблянням грошей – адже дитина росте, і потреби її теж будуть зростати! Тому необхідно ще придбати машину, квартиру, престижний інститут і ще тисячу дуже потрібних для формування особистості дитини речей». І, звичайно, якщо хтось спробує такого батька трохи навчити, то у відповідь обов’язково почує – «не можна бути щасливим, і незаможним». Хоча французький фільм «Іграшка» каже, що можна…
«Тривожні» батьки
У цих батьків будь-яка думка про дитину пронизана тривогою. «Вона може застудитися; у неї можуть бути глисти, вона може забитися, вона може злякатися і т. д.». І, що дивно, дитина, немов змирившись з неминучістю, застуджується (незагартована дитина – поганий імунітет), у неї виявляють глисти (а у кого їх немає в дитячому віці?), і просто постійно лякається – темряви, лікарів, тварин і т. д. ( і хто це навчив її бояться, а?…) Але найстрашнішим (за наслідками) є страх, що дитина щось не зможе (зав’язати шнурки, самостійно проїхати на двоколісному велосипеді, скористатися телефоном). А раз сама не впорається, то їй необхідно допомогти! І допомагають, допомагають, допомагають… Батькам цього типу не завадило б почитати книгу Анатолія Некрасова «Материнська любов» і задуматися над питанням: «звідки ж пішло вираження «мамин синок» або «татова дочка?»
«Втомлені» батьки
Ці батьки втомилися ще до того, як дитина у них з’явилася. Озброївшись колись ілюзіями щодо сімейного життя, та виховання дитини, і зіткнувшись, на їхню думку, з суворими і важкими буднями», вони разом втрачають інтерес і до подружнього життя, і до виховання своєї дитини. Ключовими фразами таких батьків стають – «не бігай!», «не лізь!», «не роби», «не роби це!», «як ти мені набрид!», «я тебе покараю!». І сама коронна фраза: «я від тебе втомилася (втомився)!». Пам’ятайте, найстрашнішим для дитини, як і для дорослої людини, виявляється неуважність іншої людини, а особливо людини близької, рідної. І для того, щоб отримати цю увагу, дитина готова на все. Для неї це життєво необхідно, щоб батьки звертали на неї увагу! Проте, якою вона буде, негативною, у вигляді чергової порції моралі або ще якогось покарання, чи позитивною. Просто поки дитина не знає, як ще звернути увагу мами чи тата на себе.
«Батьки – перфекціоністи»
«Ти повинен бути краще за всіх!» – ось їх девіз. Такі батьки, як правило, мають мінімум дві вищі освіти і вічно мріють захистити кандидатську, працюють, в кращому випадку, асистентом на якійсь кафедрі. При цьому, дитину вони прагнуть віддати в «найнайпрестижніший» дитячий садок: з поглибленим вивченням іноземної мови та геометрії Лобачевського. Що стосується вибору школи, то, звичайно, заради навчання саме в ній вони будуть долати будь-які перешкоди: возити її через все місто, наймати репетиторів, щоб «відповідати певному рівню». Ще б пак, адже, на їх думку, вчитися необхідно тільки на «відмінно». Так, шкільна програма повинна бути найновішою, і, звичайно ж, найбільш ефективною в плані створення вундеркінда. До того ж, до їх невдоволення, деякі «несвідомі» вчителі ніяк не хочуть перейнятися розумінням особливості їх дитини. Більше того, вони, як ніби спеціально, намагаються зайняти учня зовсім не тими предметами, які «важливі й потрібні», а зовсім непотрібними і примітивними, що заважають, забирають час, що знижують загальний показник успішності: праця, технологія, фізкультура, музика, ОБЖ і т. д.
«Батьки – невдахи»
Як це не парадоксально, але ці батьки, на перший погляд, багато чого домоглися. Однак, якщо придивитися уважніше, то в їх поведінці можна побачити клеймо якогось нереалізованого бажання.
Професійний спорт, велика сцена, подіум, персональні виставки художніх робіт – все це не дає спокою амбітним татам і мамам. Колись їх власна лінь, невмотивованість, відсутність належної підтримки, спільно з іншими «об’єктивними» причинами не дали цим бажанням реалізуватися. Зате вже своїм дітям вони точно «подарують або прищеплять» свою мрію.
І не біда, що ця мрія сформувалася в період їхнього вже дорослого життя і стала більше схожою на безплідну фантазію. У результаті перед дітьми відкриваються «чудові» перспективи: не просто вчитися, а працювати над якоюсь наукою, видом спорту і т. д. майже десять годин на добу, забувши про нікчемні іграшки, про спілкування з однолітками і визнавши абсолютно нецікавими звичайні дитячі захоплення, хобі та забави.
Зате, якщо їм вдасться дивом уникнути виснаження нервової системи, неврозу чи психосоматоза, у них все-таки є надія реалізувати нарешті-таки свою мрію. Точніше, мрію своїх батьків, але це вже не важливо… адже правда?!
«Батьки – спекулянти або маніпулятори»
Дитина для таких батьків всього лише спосіб впливу на оточуючих: партнера, батьків, інших родичів. «Це треба не для мене, це треба для дитини!» – так звертається один з батьків до іншого. І чим більше безпорадна, або соматично ослаблена дитина, тим більше можливостей у її тата або мами впливати на інших членів сім’ї. Іноді такі батьки, тим самим намагаються зберігати деструктивну сім’ю, гуртуючи всіх навколо проблеми з дитиною.
Природно, з народження перебуваючи в оточенні «рідних», мають перераховані вище проблеми, виростаючи в атмосфері, яка зовсім не сприяє психологічному комфорту, наші діти намагаються захиститися від подібної реальності. І ось тоді і проявляються в них або неусвідомлені захисні механізми, або коппінг-стратегії – усвідомлені способи захисту від навколишньої дійсності, спроби раціоналізувати свою поведінку, прагнення уникнути думок про власні вчинки, і прагнення втекти від самотності або тривоги.
І що ж робимо ми, люблячі і щирі батьки? А ми, зіткнувшись з подібного роду поведінковими реакціями (серед яких різного роду залежності, небажання вчитися, прагнення до соціальної й антисоціальної поведінки і т. д, я вже не кажу про проблеми зі здоров’ям), голосно говоримо собі і оточуючим «Боже, це така проблемна дитина»! Але ніколи при цьому навіть не допускаємо і тіні сумніву «А може, просто це ми – проблемні батьки?»…
Джерело: Тутка